Геннадій Горовий: "Сумувати ніколи".
Опубліковано 10 липня 2007 року о 16:24
Життя складне й таке просте.
І водночас жорстоке.
То снігом душу замете.
В квітучу пору року.
А то розіллється дощем
В зимову стужу люту.
І знову біль. Та де ж той щем.
Солодкий і розкутий?
Небесний крик бузкових пав.
Кресав з вогню намисто
Весняний день із кручі впав
На берег кам’янистий …
Життя складне й таке просте,
І нівкого спитати.
Коли ж добро те проросте,
Що сіє кожна мати…
Мене звати Геннадій Горовий. Я навчаюсь у Відкритому міжнародному університеті розвитку людини «Україна». Навчаюсь завдяки Фондові соціального захисту інвалідів. Саме цей Фонд підтримував мене фінансово і морально впродовж усіх років мого навчання в університеті.
У 2006-му році я отримав диплом бакалавра з відзнакою зі спеціальності видавнича справа, редагування та журналістика. Цього року одержав червоний диплом спеціаліста з видавничої справи та редагування. Нині готуюсь до навчання в магістратурі. І знову Фонд соціального захисту інвалідів протягнув мені свою дружню руку. Сподіваюся, що зможу виправдати довіру працівників Фонду в того незрячого юнака, який декілька років тому прийшов до них по допомогу.
І хоч сьогодні мої досягнення не такі вже й вагомі, але вони є. Навчаючись в університеті, я значно поглибив свої знання з мови та літератури, почав писати. Спочатку вірші, коротку прозу, потім і статті. Зараз у моєму доробку три поетичні збірки. «Страви з філософського каміння», дитяча «Від літечка до літечка» і "Крапки не ставлю…». Маю чисельні друки в українській періодиці, співпрацюю з такими відомими дитячими журналами «Малятко», «Барвінок», «Однокласник. Я є співавтором слів гімну університету «Україна».
У 2003-му році нагороджений кубком за перше місце на Всеукраїнському студентському фестивалі «Сяйво Надії» у номінації «Літературна». На поетичному турнірі, який відбувався в рамках другої паради-семінару молодих письменників Києва, відзначений призом фундації імені Івана Багряного.
Моє життя цікаве і різнобарвне. Постійні виступи із власною творчістю в дитсадках, школах, бібліотеках та на творчих заходах в будинку Національної спілки письменників України не залишають часу на сум і знаходять відображення в кожному моєму творі:
Бринить травневий шал у серці.
Фонтанно грають кольори…
Далекий вересню, не сердься,
Без мене золотом гори.
Мій світ – з весняного сувою.
Тож воду ти не каламуть.
Місток не з’єднує з тобою
Мого життя сучасну суть.
За здобуті фахові знання я вдячний викладачам університету «Україна», а тому, що я мав змогу навчатися, завдячую Фондові соціального захисту інвалідів.
Не говоритиму багато,
Скажу лиш коротко про те,
Що інвалідам Ви, як мати,
В якої серце золоте.
Ну, хто я Вам? Простий хлопчина,
Таких багато, як трави.
За рідного немовби сина
Піклуєтесь про мене Ви.
Відкрили двері в мою душу,
Ківшом насипали тепла.
Повірити у вислів мушу,
Що є добро і поміж зла.
Тож вдячний Вам за допомогу,
За чуйність, людяність, тепло:
Що я студент, і маю змогу
Дерзать, науки ремесло.
Повірте Ви моєму слову,
Підтримка Ваша, як бальзам,
Що відновляє сили знову.
Хай же щастить в житті і Вам!
