Станом на сьогодні в Україні офіційно зареєстровано 2,7 млн людей з інвалідністю. Лише незначна частина цього населення, трохи більше 400 тис., залучена у трудову діяльність.
Держава стимулює роботодавців створювати робочі місця для осіб з інвалідністю за допомогою нормативів, закріплених законодавством. Нижче – стислий огляд того, як саме працевлаштування людей з інвалідністю регламентується в Україні та на кого з роботодавців поширюються законодавчі вимоги.
Людина з інвалідністю має всю повноту прав, закріплених Конституцією та законами України. Будь-яка дискримінація за ознакою інвалідності заборонена.
Основоположним законом, який визначає державну політику щодо зайнятості осіб з інвалідністю, є Закон «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні». Важливим нормотворчим документом також є Закон «Про внесення змін до деяких законів України щодо захисту соціальних, трудових та інших прав фізичних осіб, у тому числі під час воєнного стану, та спрощення обліку робочих місць для осіб з інвалідністю».
Також наводимо перелік інших нормативних актів, які регламентують важливі аспекти соціального захисту людей з інвалідністю, в тому числі щодо праці. Цей перелік не є вичерпним:
• Конвенція про права осіб з інвалідністю;
• Загальна декларація прав людини;
• Кодекс законів про працю України;
• Закон України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»;
• Закон України «Про охорону праці»;
• Закон України «Про відпустки»;
• Закон України «Про зайнятість населення»;
Якщо узагальнити, то на роботодавців покладаються такі обов’язки щодо працевлаштування осіб з інвалідністю:
- створювати робочі місця, у тому числі спеціальні робочі місця, для людей з інвалідністю;
- створювати умови праці, враховуючи індивідуальні програми реабілітації, а також забезпечувати інші соціально-економічні гарантії;
- надавати Державній службі зайнятості звіти № 3-ПН «Інформація про попит на робочу силу (вакансії)».
Працевлаштування людей з інвалідністю є обов’язковим для таких суб’єктів господарювання в Україні:
- центральні і місцеві органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування;
- підприємства, установи і організації (незалежно від форми власності і господарювання, виду діяльності і галузевої належності), їх філії, відділення, представництва, що ведуть окремий облік результатів фінансової та господарської діяльності;
- банки та інші фінансові установи;
- представництва іноземних юридичних осіб (у тому числі міжнародних організацій), які використовують працю найманих працівників-громадян України, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України;
- фізичні особи, які використовують найману працю.
Норматив передбачає такі вимоги:
4% від середньооблікової чисельності штатних працівників за рік для компаній і фізичних осіб, які використовують найману працю, де працює понад 25 співробітників;
1 робоче місце – якщо у штаті роботодавця працює від 8 до 25 осіб.
Ще декілька важливих моментів:
- Працевлаштування людини з інвалідністю не залежить від групи інвалідності. Розповсюдженого серед роботодавців поняття «не робоча група інвалідності» в законах України не має;
- Працевлаштування особи з інвалідністю відбувається з урахуванням рекомендацій медико-соціальної експертної комісії (МСЕК), індивідуальних здібностей людини та можливостей роботодавця адаптувати у разі потреби робоче місце для працівника з інвалідністю;
- Законодавство України не містить прямої заборони на працю за певними професіями або роботами для людей з інвалідністю. Обмеження для конкретної людини з інвалідністю може бути зафіксовано в її індивідуальній програмі реабілітації, складеній МСЕК.
За невиконання нормативу на роботодавців покладаються штрафи – адміністративно-господарські санкції.